Вікторія? Ні. Я вже не гоняю за спінами — я гуляю їх у темряному кабінеті з п’ятьма програрами. Коли світ гасне… я знайшов себе у грі: не на екрані, а поза вікном — де моя бабуся з дерев’яною ложкою махає мені «Ти ж живий!» Я не щасливий. Я просто… існую.

А ти коли вперше відчув себе справжнім у грі? Давай дивись у коментарях — без спинов, але з серцем.